ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЖИВОПИСУ

Шедеври українського живопису: альбом / Д. Горбачов. - К.: Мистецтво, 2008. - 608 с. : іл. Рез. і текстівки англ., фр. та рос. мовами.

Про тисячолітню історію українського живопису мало хто здогадується. Бездержавність давала себе знати, і українців сприймали лише як громадян Польщі, Росії, Австрії, Румунії, а то і Франції, Німеччини або США.

Текстова частина альбому, що складається з трьох розділів, покликана переконати читача, що українське мистецтво гідно вписується у світовий простір. Яскравим підтвердженням цьому є представлені в альбомі репродукції картин художників від Алімпія Печерського до Каземіра Малевіча.

Русько-візантійський стиль

Перший художник Київської Русі, якого ми знаємо на ім'я, - Алімпій Печерський. Він сягнув у своїй творчості світових височин. До нього мистецтво для Русі-України творили грецькі майстри. Алімпій теж був учнем греків. Не так-то просто було русичам опанувати складну візантійську культуру. Ще дитиною бував він у Софійському соборі в Києві, вдивлявся в золотаве мерехтіння мозаїк, у незрозумілі грецькі написи на стінах, бачив страдницьке обличчя Іоанна Золотоуста, з подивом зауважив, що апостоли біля Христа однакові на зріст. Дізнався, що ця ізокефалія (грецькою-рівноголів'я) означала рівність перед Богом.

Ярослав Мудрий запросив для розпису цього митрополичого храму найкращих майстрів з Візантії. На жаль, їхніх імен ми не знаємо. Стародавні художники повторювали канонізовані іконописні зразки і навіть хизувалися тим, що нічим особистим ці традиції не псують. І творів своїх не підписували.

Православна готика

З 14 сторіччя українські князівства «поміняли» династію – з Рюриковичів на Гедиміновичів. Вектор України як частини Польсько-Литовської держави схилився до Західної Європи, а там під ту пору тривала мистецька революція, яку пізніше назвали готикою. Католицьке чернецтво побачило присутність Бога не лише на небі, а й на землі – у природі, що навесні своєю красою нагадує колишній Едем; у людських стосунках, з яких не щезла доброта. Щоправда, тональність готики драматична: на землі було розіп'ято Ісуса Христа, а диявол з успіхом сіє ненависть і садизм.

Відтоді готичний реалізм присмачений гіркотою. «Виявляється, - вжахнувся св. Франциск Асизький, - люди не люблять любові».

Візантійські аскетичні традиції в Україні переплелися з європейськими.

Подорож у Ренесанс

Ренесанс 15-16 сторіч в Європі – час сподівань на близький земний рай, на життя без страждань, наповнене насолодою і душевним спокоєм. Учені тієї доби – гуманісти (від слова humanitas – освіта, а не від гуманності) вичитали про таке у давньогрецького філософа Платона. Україну, яка входила до складу Речі Посполитої, було втягнуто в гуманістичний рух; молодь часто-густо вчилася у західних університетах; до Львова вчащали вчені з Італії і Німеччини; українець Юрій Дрогобицький вчив у Кракові астрономії молодого Коперника. В тому-таки Кракові писав латиною знамениті на всю Європу антитурецькі філіппіки Станіслав Оріховський (Русин). Своїм італійським друзям він повідомляв: «Моя Русь лагідна, спокійна, врожайна. Виявляє великий потяг до літератури грецької і латинської».

Ідеал гуманістів – людина сильна, як Геракл, і розумна, як Платон. Саме такими рисами художники Ренесансу наділяють «новоявлених Гераклів» - монархів, магнатів, купців, тобто тих меценатів, які фінансували культуру Ренесансу.

Українське бароко

Сімнадцяте-вісімнадцяте сторіччя в Україні – доба культурницького примирення з католицьким і протестантським світом. Навіть іконопис – найбільш традиційний різновид мистецтва – стає варіацією за західними зразками. Художники православні та уніатські переконалися, що афішовані єзуїтами Тінторетто, Ель-Греко, Рубенс і Брейгель – митці найвищого гатунку, і «впустили» їх до свого художнього арсеналу. Ба більше – часом релігіні картини західних майстрів вводилися до іконостасів на правах православних ікон.

Враження від земного життя ринули в інтер’єри церков: пейзажі, цивільна і сакральна архітектура, натюрморти з плодів, фруктів, квітів, продуктів харчування, люди в новочасному одязі, фауна – від слонів до качок - «усе, що дихає да славить Господа».

На стінах Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, у цій «українській Сікстинській каплиці», осучаснено історичних персонажів. Вони скидаються на козацьких урядників – гетьманів, полковників, які не шкодували грошей на модернізацію давньоруських храмів. Запорожці замовили для цієї церкви сюжет «Заушіння Арія» (Святий Миколай дає ляпаса єритикові), а також «Ісус виганяє торговців з храму». Мовляв, якщо святі вдавалися до рішучих дій, то наш військовий фах не є порушенням Божих настанов.

Рококо 

Фантастично виблискуючі оксамитом сині та зелені кольори одягу святих – вплив палітри іспанця Ель Греко. Сріблясто-перлисті, попелястогорозові хмари – творчий переспів колірної гами італійця Тінторетто.

Ніжна краса жіночих облич – перший в Україні подих галантного рококо. Деякі мініатюрні ікони просто вважають своїм пієтом до жіноцтва.

Дмитро Левицький з Києва -

перший портретист імператриці Катерини ІІ

Молодий Дмитро вирушав з Києва в далеку путь. Батько Григорій Кирилович того дня навіть урочисто вдягнув ризу – мав сан священника. Дмитра Левицького запросив до Москви, а згодом і до Петербурга художник Антропов, який працював в Андріївській церкві в Києві на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни.

У Петербурзі Дмитро опинився в українському земляцтві. Йому патронували царедворці гетьман Розумовський і консультант імператриці Катерини ІІ Безбородько. Від батька Дмитро успадкував стиль рококо, безтурботний, байдужий до надмірної інтелектуальності і моралізаторства. Одначе, коли на троні опинилася Катерина ІІ, цю французьку розважальність довелося підкоригувати, оскільки, на відміну від Єлизавети І, Катерина ІІ цінувала інтелект і відданість державним справам. Імператриця в листах до своїх напутників – французьких просвітителів – з гордістю назвала ім'я Левицького як художника європейської ваги.

Інтер'єрний жанр "бідермаєр"

Митці 19 сторіччя втомились від бурхливого романтизму, світової скорботи і перенапруги пристрастей. Психічне перевантаження, як відомо, загрожує втратою розуму. Назви тодішніх літературних творів - “Записки божевільного", “Причинна”, “Хлопчик-ідіот” - говорять самі за себе.

Художники реалісти зайнялися пошуком тихих, “підручних” радощів. Так виник інтер'єрний жанр хатнього затишку, названий на ім'я безжурного літературного персонажа “бідермаєр”.

Постімпресіонізм. Олександр Мурашко

У своєму живописі Мурашко неодноразово повертався до проблеми, якою упродовж свого життя непокоїлися Гоген і Ван Гог. Ця проблема кольоропередачі максимально інтенсивного сонячного освітлення. Зазвичай Мурашко звертався до інтер'єрних композицій, зіставляючі потужні потоки сонячного світла, що ллються крізь вікна, з тінями, рефлексами, полисками.

На вістрі авангардизму

(Казимир Малевич, Олександр Богомазов,

Віктор Пальмов, Михайло Бойчук)

Український фольклор, закорінений у неолітичну прапам'ять, став джерелом для авангардних новацій. Авангардисти активізували архаїчні шари свідомості, найменувавши їх зоною підсвідомості, і черпали переживання з глибин “колективного неусвідомленого”, як називав архаїку психолог Юнг.

Магічне мистецтво пробуджувало волю до життя, воно не знало самотньої приреченості. Авангардисти поклали собі ретранслювати життєтворчу енергію, яку Архипенко назвав “космічний динамізм”.

Древнє анонімне мистецтво виявилось суголосним сучасності своїм, сказати б, діонісійством, умінням знаходити вихід із трагедії життя до рятівного гумору, перемикатися з високого духовного регістру на низький тілесний, умінням наповнювати побут символікою. Сільська культура зберегла ці властивості. Авангардисти рішуче повернулися в село, українські – в українське, Пікассо – в африканське.

Народне мистецтво

Кажуть, що слово мамай означає ніхто. Автори картинок “Козак - мамай” дотепно обіграли анонімність свого героя. “Хоч дивись на мене, хоч не дивись, та ба не вгадаєш, звідкіль родом, - нічічирк не знаєш. Як хочеш знати моє ім'я, то є їх до ката” - так заграє з глядачем козак-характерник. Веселі написи на картинках вочевидь розбігаються зі скорботним виразом обличчя героя. Але та журба удавана, бо ж кпинам бандуриста немає кінця.

На сільских художників за часів радянської влади цензура не поширювалася, і саме в колгоспному селі виросли генії Білокур, Примаченко.

Білокур настроєна була на міську культуру. Навіть ображалася, коли її картини порівнювали типологічно з орнаментальним мистецтвом. У 1930-х роках у містах панував соціалістичний реалізм з його примусовим оптимізмом. Білокур також цуралась трагічних тем. Її картини – справді “квітуча Україна”, рай зітканий з неймовірної кількості квіткових форм. З чисто селянською працездатністю вона гіперреалістично малювала десятки і сотні квітів на одній картині, відтворюючи їх морфологію з тичинками і маточками включно. То наче казковий світ, де водночас квітують городні й польові, весняні, літні й осінні рослини. Вона зображує город так, що видно, як відбуваються таємниці буття в кожній бадилині.